Порів­няльне літературознавство — це один з підсумкових курсів, який вивчають студенти-спеціалісти та магістри, що опановують україністику, славістику, германістику, романістику, орієнталістику та інші філологічні спеціальності. Основна мета цієї університетської дисципліни — сформувати у слухачів уявлення про світо­вий літературний процес як систему національних літератур, загально­людську значимість яких вимірюють їхньою мистецькою та історичною унікальністю.

У добу політичної та економічної глобалізації, інтелекту­альної стандартизації і нівелювання етнічних особливостей дуже важливим є плекання відчуття культурної своєрідності, вміння цінувати незвичну красу й оригінальну думку, розуміти й поважати Іншого — його мову, спосіб мислення, світогляд, цінності, звичаї, особистість. Широта охоплюваних компаративістикою питань (від власне літературного матеріалу різних рівнів до проблем комплексного розвитку всіх видів духовно-практичної діяльності людини, питань національних образів, взаємодії зональних та регіональних спільнот у глобальному вимірі) робить її універсальним, потужним і водночас «тонким» інструментом пізнання і дослідження національної та світової гуманітаристики, у першу чергу — літератури.

Як і будь-яка інша галузь гуманітарного знання, порівняльне літературознавство сьогодні кардинально перебудовує свою внутрішню структуру, переосмислює власні методи й цілі, чутливо відгукуючись на виклики часу. Відмова від замикання у рамках вузької спеціалізації і вихід на передній край літературознавства та поза його межі — у сферу інших мистецтв, політології й культурології, інтер- і кросдисциплінарних студій — викликають чимало побоювань і застережень, зате дають змогу цій галузі успішно виконувати важливі пізнавальні й гуманітарні функції в сучасному світі.

Викладання літературної компаративістики у вищому навчальному закладі є доцільним і необхідним, адже володіння студентами теорією і практикою порівняльного літературознавства нині є обов’язковою умовою світових стандартів фахової грамотності філолога-професіонала. Водночас викладання цієї дисципліни сьогодні ускладнене важкодоступністю спеціальних підручників і посібників з неї, недостатністю новітніх наукових розробок (переважно це статті у фаховій періодиці) і потребою перегляду застарілих концепцій тощо. Переживаючи стан відродження після штучного гальмування і заборони в радянський час, українська компаративістика нині успішно долає ці труднощі, і з часом науково-методичне забезпечення цього предмета буде повним.